РЕФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН: МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Анотація

За останні сто років в Україні проводять вже не першу аграрну реформу, але з них жодної результативної. Право власності – це право володіти, користуватися і розпоряджатися. Якщо хоч одна з цих трьох прав власності не працює, то і власності немає, і земельне питання, як і раніше, не вирішене. Запроваджуючи ринок землі, Україна має обирати між високоефективним сільським господарством або «соціальним» селом. Про це свідчить міжнародний досвід держав, що постійно згадуються як приклад, – Росії, Молдови, Грузії, країн Прибалтики, Польща, Угорщини та Бразилії. В кожній з цих країн приватна власність та ринок землі були сформовані з певною метою – або забезпечити високий рівень сільськогосподарського виробництва, або розробити механізм соціального захисту населення, що проживає в сільській місцевості. На жаль, ці дві мети дуже складно поєднати [4]. Проблемою запровадження моделі реформи ринку землі України ставлять не просте запитання між моделями яких країн обрати? Ми, вважаємо, що для українського ринку землі має бути сформована власна модель реформи, яка буде відповідати специфіці території сільських угідь, умовам господарювання та поєднання інтересів сільського населення, власника господарства та інтересів держави та, найголовніше, дасть можливість уникнути недоліків в процесі реформування ринку землі, що зумовило актуальність дослідження. Модель ринку землі окремої країни обумовлює саме ті умови господарювання, які дають можливість ефективно діяти в даній країні. Але не можна забувати про міжнародні стандарти умов формування ринку землі.